Людмилі Пилипенко присвячую
В час, коли все кинулось сторч головою в боротьбу,
В час, коли маси пішли в кривавий огонь,
Ми хочемо на хвилину побуть
Осторонь.
Нехай летять, нехай поспішають, ми трохи приостанемось:
Ще довгий спереду наш шлях.
Ми вже збудували в одчаєві останньому
Нове кладовище для прогнившого миру
І самі стали зверху на його гробах.
Але ми юнаки, ми хочемо поза війною творити,
взявши у революції одноденний одпуск;
Борня борнею: дайте мені дихнути!
Нехай посиплються бризки радощів, мов пелюстки
троянд на бенкеті Петронія,
Нехай отруять нас нектаром нової цикути.
Діоніс умер в Елєвзісі,
А ми ходимо в боротьбі, між трьох сосон.
Ні, ми не можемо весь час бути в такому поганому лісі,
Де вічно жахливий сон.
Хоч на хвилину хай воскреснуть боги Греції,
Хай обвинуться наші чола виноградними вінками Еллади.
Вже гомонять круг мене жінки, наче цикади —
І радість у серці.
Я — Діоніс, — я родився наново.
Революція скинула старого, бородатого бога
Саваофа, —
Я несу обнову.
Вінок виноградний квітчає мої кучері,
Груди хочуть увільнитись зовсім від одеж…
З очами блискучими
Іде новий кортеж.
Одна з новітніх вакханок мене уквітчала.
Вона жриця моя:
Вона, як і я,
Хоче одягнутись у сонячної радості поновлені шати…
Хоче полетіти, ексцентрично відірвавшись
Від революційного феєрверку огненного кола.
Я знаю: вона хоче блиснути, хай один раз назавше,
Хоче, щоб серце задрижало гостро, як струна піколо.
Я знаю, ми потім підемо знов у боротьбу.
Нас захопить революції вир.
Але зараз я, Діоніс, до вас іду,
І нехай будуть підняті ваші чола —
Я знов прийшов у мир!..
