Валер’ян Поліщук – Звуки прибою: Вірш

Вали чергують мутне божевілля
Звуками різними в гальці і гравію,
Свистом, шипінням і цукряним гамором:
Як осінній вітер в ковилі,
Як юга в телефонних дротах.
Мов сотні решет підсівають ячмінь,
Мов град по блясі, вихором оддертій.
Фиркає вал, ухопивши повітря,
Мордою в піні скажено лютує.
Землю рогами дере.
Білу рощину млинців
Розливає море по пляжу —
Гнівно шкварчить його сковорідка масна.
Звуки галопом несе аж під парк
Тяжкий рокот прибою.
Дерева одбивають луною
Попелясті жмути того шуму,
їх говірка сипко у листі лящить,
Наче вітер розбуркує шелест,—
А тополя й листком не чечеркне.
Безупинно на берег ідуть буруни.
Спотикаються вали на задиханий поспіх.
Піна біла сміється й рида.
Все гуде та рокоче їх дика гряда
І далеко по гальці
Розстеля бліду постіль.