Від гір — мовчання в багрянизні димній;
і відклику твого нема.
Самі світила звістяться в долині,
бо кожна грядка їх прийма.
В неземності граніт куріє з мряки:
між грозами — стрімкий жертовник.
Ні айстрок до кохання не прибрати;
розлуки берег! камінь чорний.
Нема в затоні зілля: квіт не вродить,
а множиться світлиння ткане.
Печаль смертельна! подих від негоди
між нами: в скелях не зникає.
Журбою мучаться при видноколі
ялини і в тойсвіття глянуть…
їм промовля зірок ріка, відколи
зросла над пітьму невблаганну.
