І
На сторожі трону: висповідні,—
четверо молебень правлять.
І ні поступами блискавиці
не змістити їх крилатість.
І не спиниться на мить, не стихне
серце, в славлення палавши:
милостю, мов смолоскип, світильне —
до недолі душ болящих.
Невгасиме над морями часу
і живим огнем безсонне,
знає чашу від Отця причасну,
скрізь їх серце — богоносець.
Чисту в груди беручи потужність,
мов магнолії при морі,
лібединням крил зверхсвітно рушить
кожна: в благості соборній.
II
Відмикаються моря в дорозі —
де четвірний крильник бистрий.
Тлін землі ні тінню не погрозить
бігти на хрещатий листик.
їм лазур’я в людській долі зморній
знизу мриться: шатра шиті.
І зворушить, проказавши, громик —
з незабудками при житі!
І нетлінний семибарвних чуда
креслиться в олтар при службі.
В степ стихіру радісну доручать,
вівши з океанів, любі.
Зорів повні в зірковій істоті —
вкруг, і повні: з храмин серця;
білі Жизни від країв престольних
землю в сполохи похрестять:
Крильми в пошестірний помах кружний
шлях для ангелів провівши.
Кубки присудів — зорями, в служність! —
їм яскрять, нести: як віщі.
