Чи втішнеє пташа розбризка хвилю,
на ніжнім березі чи діжде?
Він, синій, світиться його прихиллю,
відкривши брам’я дивовижне.
І ти рідніш довірністю близька;
і поцілунок: над журбу.
Під теплим листям пам’яти, мов скарб,
весь в іскрах вицвіт збережу.
Враз гуркотом сліпучий час навалить
вино від глибини, й полоще.
Та не погасить, кораблями дальній,
ні згадки, хоч докине дощик.
Свою долоню клала до моєї,
вогкішу за світанок моря.
Від нього подихи понад межею,
і звістку паруси просторять.
