Піщаний час нещастя змандрували,
але тепло дріма над слідом.
Та хвилі, мов діди: від релі — валик
вискриплює: чи ми їх скривдим?
Бо в моря поруч і витворне квіття,
з слонової неначе кости —
лиш привид мерхлий! Ти з глибин облита,
і поцілунок білість носить.
І присила вода пісок до лодки,
в чергах мелодію прядучи.
Коли і кроку слід твій, що проходить,
від перламутру скойки дужчий.
І океан з біди кораблик лірний
вруча в долоню острівця.
А доля коло нього сон сповірить,
вся — видністю: як небо, вся.
