Знов поткалися: прибрати образ —
ризи в смірнії прегожі.
їх, злетівши, білокрила просьба
до престольних свят приложить.
Знов — душа: мов на стихар пурпурний
«сонечко» з травини бравши…
підожди, і снами після бурі
усміхнуться мальви старші.
Близько стерегтимуть горе трунне
і розбудять, і з росою —
їх палання вдруге подарує
вість, як лепестки, живою.
А на березі турбот, проз мене,
в день ікон спокута дзвонить.
І відкрито всім життя безмежне —
в церкві білих небозводів.
