Зустрівся втомлений туман травинці
(де листя шелестить об камінь);
він з пурпуру й вина й огню навислі —
торкає шатинки: не сплямить.
їх свічено, мов з бігунів, звидніти,
з галузок жалю непорушно.
Відтіль прозоре полум’я, без кривди,
очиститься і прийде в душу.
Без смутку, зміни океан звіщає,
прийнявши образ неба дужий.
І в тиші, понад гробище піщане,
літає пташка, спів прядучи.
А часом барва листкова, мов крапля,
покине дерево надхненне.
Надія сонця: голосами красна,
минає сосну біля мене.
