В трикутнику не свічі всіх світів,
де віщування душу ждуть.
Ні: лан троянд несурмно сповістив
про стежку в росянім сліду.
Кущами струнна, ніби зріст співзвуччя,
вся «розквіт ночі»: шлюбна жертва;
вся — перша пристрасть на вустах жагучих,
густа й жаданнями рожева.
Та вірна світлість і страждань провістя,
«офелія», в сльозах ні трішки.
До бджілок божевілля, в сон назвися! —
вінечний стрій тобі негрішній.
І найкоханіше «суцвіття серця»
відверте, шепчеться нелунко;
то-маківки рідня: і в смерть простерся
з роси, і в спів її цілунок.
