Все — течії під кручами безвидні;
а брижиться порив сліпучий.
В саду зворушить голубина бідність,
де вулик вічечка розплющив.
Все вичарувалося до рукав’я:
твого, як хризолітик, плаття,
Від моря, пальцями кобзарський, склався
тропар; мов ярина кипляча.
І знову жайворонків суголосся:
над визрілістю жнив щасливить.
До скелі горя любо прилилося
провістя — крізь хмарки похилі.
А враз засвічений відбито вінчик —
з височини, на біловоддя…
Найближча! пахощем зоря звеличить
серпневі смутки: хоч відходить.
