Відбезуміли незгоди в бурях,
значені під перстень смерти.
Глянь: мільйон монастирів! полюблять
від ікони день озерний…
Сніжні ризки викладено в образ;
та з галузок — шовк огненний.
Милості святих очей відродять
стан кісток від чорнокленів.
Помоліться, схимники з мовчання! —
зелен острів; сліз крижинки.
Страшно знати: як зірки промчаться
наші, над гроби найнижчі.
Підкорися, серце, в правду хресну! —
місяць, мов лілея, просить…
просить небо з війкового терну,
і кривавиться крізь осінь.
- Наступний вірш → Василь Барка – Незглядимі круки вкруг чигають
- Попередній вірш → Василь Барка – Верхогірний листопад
(Оцінок ще немає)