Василь Барка – Майбутня тишина: Вірш

На руїні правди — сила серця
вся туманами збігала.
Тільки згадка неба не зітреться
хресного! іконна згадка…
стародавня, при стіні та дубі,
вежі, цвинтарі, соборі.
Інок півдня на душі розбудить
голубі молитви скорбних.
Понесуть смутну його й несмілу
просьбу: де престольний ірій.
І вогонь від ангельського змісту,
тихо! — радістю приріднить.
Там примирно, з крилами спокою,
випромінються святість —
крізь одвічні зводи зірковою
вірністю: в життя зростати.
Десь до отрочого односвіччя
паленого в кроткій жертві,
стала — Тройці білість невечірня;
мов роменно! небо стежить.