Ніжніше буря в орхідеях зійде,
так хвилюватися відкрившись —
моєму серцю! в крузі сонця ніде
зникати свідкам: сполох віщий…
Ласкавістю в нестямній ватрі сквітне,
пісенно вирости довкруг.
І вії, при вогні щоки, завійте! —
і роси неба заберуть.
Чуття завихрене, немов гілками
з грудей і пелюстками стрічне,
і стане при вінці, крізь смерть скликати,
над айстру в поцілунку прийме.
І море крильне! ніч відколихнути;
розкрите з крови — бризк від маків.
І щастя хмарки: де світила руки,
в обійми місяць переймати.
