О молодість, палання келех свідчить,
де в сутінку—драконня глибне.
Але галузка волі вся навіки
тебе кохає й не загине.
На зривних межах океан і в змісті
блаженному: мов кобзи котить.
Пожевріє в сновиддя ненавмисні,
чаїнку вбризкавши до кости.
Але стріпнеться, рада: крильми—хвиля,
крім сонця не шукає свічки.
Усіх до вічности вітрила звільнять
блакитні: в світлі розговітись!
І по дорозі дзвони при безодні,
мов лук, помножуючи гомін…
що всім любов! що Божа воля зводить
світи святі й волошки скромні.
