Звалює двірці вино зелене —
празниковістю гудучі.
Вже і кружево в чаїний лемент
гірко спінюється йдучи.
Скеля вечора червінна в кварцах;
кров проллється з самородків…
І найближча жеврість моря ватрить,—
скойки, як долоні добрі.
Скеля: вірно вцарення відбити
світочеві в згадку ждану.
Там турботу, коло вікон бідних! —
променем зірки одягнуть.
Серце, і тобі, як мушлі в чуді,
ждати правду до насліддя;
в смолоскипну ніч, де хати людські,—
їх підкрадці грізно скривдять.
Часто ми самі в закляття гострі
повертаємо кермами,
братні груди ранячи до кости,
а блакитний намір брали.
