Василь Барка – Наближення світла: Вірш

Напливами огню обмиє ноги,
сапфірними: ллючи столисник.
Нам доброзичливости нивки множить —
зрости! невтомно; і вклонитись.
Засівами, при «Косарях» по луку,
засвітиться: як зерно жнивне.
Передбача зозуля з хмар нелюту
грозу, шо берег нам прониже.
Таїться поцілунок моря в м’яті —
пригоїти ридання сиве.
Не в серце з каменя — піски приймати;
а жаль, і тінню кров сповине.
Нам небокрай від спогадів примарно
блакитниться до гаю, в стрічі.
Там з глибини кораблик незабаром
до нас прихилиться трисвічний.
Свій образ музикою доля зводить
по шовку вічних васильків…
це для сердець, голубко! в тайній згоді;
де з ниви місяць просвітлів.