На гори — хуртовиння непроглядне;
як при тобі: в ліси набігши.
Безумний сніг під похорони вдягне
ялини, звівши в світі білі.
Перелітає в поспіхи сипучі,
коли сховав ключі від грому.
Але ворота моря спинять, звучи —
впадати в горі голосному.
Скрізь неозоро сіються зірчини,
вгорнули меву! в силу спрядну.
Свій найгіркіший збіг вода відчинить:
мов коні спінено по ряду.
А втомне серце в зустріч миру просить,—
до променів чоло ріднити.
Нап’ється чайка! з бурі — іскор розсип:
над прірву, мов з квіток, тендітний.
