При воскресінні моря — в півдні жду:
як місяця вогонь, прийди!
Злітає птиця хвилям по сліду,
проте не кличе до біди.
При глибині, прозоріше в любов,
нас кличе зілля острівне…
де потремтить, не бачачи обох,
метелик темний та й мине.
Де жовтий сон кульбаб,— негоддя бідне
чи знов стуманить океан?
Так близько: неба радість голубіє,
де будеш ти! прийди й поглянь…
Шипшини, рідні їй, також кленки —
аж вихряться з передчуття.
Нам до любови — дзвін глибин тяжкий,
а з нього серце все чита.
