Корабель чи вквітчано гіллястий:
вирости в сузір’я любі? —
і через розбурхану проклятість,
хоч і місяць ниті губить.
Чи з прощання привид не померкне?
мов браслетний сплеск, примор’я…
І журбою журавлини, в серпень,
просвіти з грози говорять:
де, на протисмертному затоні,
паруси вести безмовно,—
безгоміння тайною полонить
бідних, за кленком і мостом.
А з холма небес, огнем незриме,
над сліпими могилками,
мучиться! жаліє! кров’ю йтиме —
сонце, від хреста, скликавши…
звідти й квіття, пахощем невтомне,
зводить — коло хвиль простерти.
На безодні гробик не потоне
при його пресвітлім серці.
