Озеро внизу; а церква біла —
на холмі серед ялин
Луговинки — легіт скрізь обвіяв,
з півдня пасмами льняний.
Далі: димно голубі громади
в дугах поверхами ждуть.
А хвилини, скарбом нестриманні,
сходять! відтінь по сліду.
В них — зірчина хризантемна в кожній;
піднято розхідні пальці.
І зогрів найсонячніший огник,
розкриваючись палати.
Розвидняє взори сонні всюди! —
в обрис, горами півзримий.
Зміст: як блискавка тополю збудить;
відчиняймо вікна в мирі…
з гостями при озері та сосні,
хто зустрівши пожаліє
кожне горе! в пастиря попросить
милости, де зло залізне.
А неволя вся: в цвіткій гордечі,
і досилена зверх дому,
як багатозмінна смерть, одержить
присуд на біду бездонну.
воля — океан
Він живий: аж ліс! аж сині нетрі;
папороттю приливає.
Спіриться, як з пітьми півні треті —
гнати демонство левадне.
Вся кора розрита бурунами,
і листвіє гілка блисків,
кинута до грановин брунатних —
з розпачу квіток облитись.
А в гущавині павич ночує,
криляно підводить ранок…
де хмаристе рушення нечутне —
спломеніється стократно.
Вдень вірганними грудьми згриміти
палко журботу надгробну;
розгорівши в незліченні мітри
поміж вікнами собору.
Пташе сходу! оком негасимий;
не покинь сіроми — старця,
де і камінь днів його посивів,
і його стежина стратна.
Від неділі при зелених дверях
рельникові в руку брати —
хоч скоринку, що вогнем одверта,
з приповістки: біля радість.
