Поволі мерхнути в провалля пада,
а пораділо нам, як світло.
Малює мла в доріжках виноградна;
ви, щільники жаринок, стійте!
Бо все відходить, як прощання мертве,
й листки з тобою — мчать далеко.
Вже лебединий корабель померкне,
минувши місяцеве лезо.
Застигнув спомин, рівний кам’яному
при церкві в трунному дворі.
Печаль моя — мов дивина при ньому —
скрапа, де напис відгорів.
Все буде добрістю з біди зростати
смиренному, як чайка, серцю.
Багріє заграва, з терпінь — хрестами
на стежку ведучи несмертну.
- Наступний вірш → Василь Барка – Тривожний берег (Піски, струмуючи)
- Попередній вірш → Василь Барка – Чаїний вірш
(Оцінок ще немає)