Нахилиться трисвічник легко з лугу:
березовий! мов горлиць ніжність.
І леготу уста — листок милують,
росу п’ючи з ланів прибіжних.
Безмежжя поблакитнено надскельне;
всім повно сонця, без боргів…
Снагу дарує небо: хай воскресне
життя в доріжці дорогій.
Рослинна, в зміст, палає книга учнів,
печатки жар: мов бронза крапле.
І озеро в багряності беззвучній,
мов перстень, вірністю стократне.
Вселенська скойка, вся з пожеж розкрита,
шляхи надхненні в зводи ширить.
Тоді з пригір’я — ти; вінок від літа
зближається і погляд щирий.
