Барвинники з левад сама збратала,
в галуззя всвічена! і кадить.
Мов курява цвітиности з багаття;
розсіяна мовчазно — в ладі.
І в притчі з діямантів на безмежжя,
мов міст господар добрий зводить:
посіє фосфор — супроводи жеврять,
і креслиться журби колодязь.
І викрапано з колоска зоріти
зернини, вінчані югою.
Сторіки розгорілася круг мітри
світлинню рясту дорогою.
І мерехтять, разками в зводі ставши,
мінити без числа жаризну.
Височина собору: на посвяті —
мов льон, стосвічники помріють.
