Василь Барка – Нагадка грози: Вірш

Доля в ланцюги громів замкнула
землю серед злив зелених…
розпаливши кузні й на малюнках
лісу побуявши в леви.
Серед стріл, під терезами кари,
ждуть істоти неспокутні —
в трепеті: бо видно з книг надхмарних
блискавкам, кого торкнути.
І душа, відтерплюючи грибну
цвілину з марнот щоденства,
аж до дна грудей — до спрутів бриду —
адського! як птах, стенеться.
Чи війна? крізь дощові повтори,
ниви серця будить згаслі…
в сполох заклина і криком
гірко! з тління визволятись.
То війна покровлена з грозою,
іспити в секунду справить:
чи цвіте під кісткою грудною
лілія огню для правди?
Щоб не гниль достояла літепла,
жабуринністю тканившись.
Чи розкриється жарке трепеття
віри — в книгу шестикрилих?
Від грози нам осуди відчутні
за мерзоту днів сірчану,
за в’ялизну рибокровну: в суті
прожиття — під темну чарку.
Ланцюги громів складає в окрест
буря — крізь буття безсвятне…
блиском заклина! дощами просить
страшно: з тління визволяйтесь.