Борозни біжать! мов жар, несучи,
свічені з могил розритих —
молоді вінці та скрізь обручки:
до дзеркалля в красні ритми.
Там і в нас любов коронувалась
досвітами білоцвітів.
Слід від зіркового покривала,
розгорівши, в сплески звітривсь.
І від персня на лілейні пальці
висвіток спливав, на вічність.
Все — погасло; і скарбизни впали
в глибину гробниць безсвітних.
А саме знеквітнене трепеття
скинеться край серця в скойки.
Часом хвиля: дуже, дуже тепла
згадку з іскрою прикотить.
- Наступний вірш → Василь Барка – Відгомін життя
- Попередній вірш → Василь Барка – Нерозгадна прикмета
(Оцінок ще немає)