Зібралося мовчання грізно — сизе
за мертвими за островами.
А щастя: криник світлий, як з Ассізи,
скромніє в грудях — не зірвати.
Притихло море, крилля низько мивши
собі — як листя; нас покропить.
І промені, мов стеблики колишні,
жоржинні до бурунів скорих.
Ходім проз берег! барвами веселе
зближає речення до кроків.
Нехай згремиться вал, воно простеле
разками в дожидання розкіш.
Гроза — як ворог колосковим свічам —
кричить, що нам розлука! з гридні.
А птиці моря, помахом сивішим,
ніж дощ, розіб’ють смуток рідний.
