Воскрешено — таємністю незмінну,
фіялку з ґрунту: в надбережжі.
Вже поцілунками при ній німіють,—
празничний кущик і не встежив.
Обізветься: немов вино, гаряча
грудьми — перебігуща пташка.
Коли самі в ридання не призначать
нещастя моря, рвавшись тяжко.
І, при рудій турботі мурав’їній,
пролито серебро крізь хмарність…
посвідчиться: світи святі повинні
прийти, як їх любов примарить…
Нехай напроти — камінь, мов залізний,
а вносить квітка східній взір.
Мені, як кущик світить барвні ризки,
ти сподівання знов сповір.
- Наступний вірш → Василь Барка – Світлий вечір
- Попередній вірш → Василь Барка – Відроджені квіти
(Оцінок ще немає)