До скойок райдужка з валів скипіла,
й тобі до нігтиків блискучих.
Скрипковий сонця поворот! — скрипіння,
де кораблі безодня мучить.
А брови — жайворончин припурх добрий:
темніти над тернини карі.
Мов огняна трава в гаю, приходить
твій плаття шелест не до скарги.
Схвилюється, й малює й з моря кида —
грім! як на скатерть подарунок.
Нам ласка в грудях, лілія лебідна,
пливти через прибій подружить.
Будує з тамариску місяць бистрий
для нас ковчег понад недолю.
Зійшла: як сполохи гілок! безмірність
любови, від росин блідою.
- Наступний вірш → Василь Барка – Тривожний берег
- Попередній вірш → Василь Барка – Світанок
(Оцінок ще немає)