Мов із пожеж іруну піскам дарує! —
оповідаючи страждання…
чи ранені голубить квіти вдруге:
із воплем, що душа не ждала.
На вибух: спінено відшаленіти
(мов землетрус хатки зневажить).
У мушлях — краплями плачі налиті,
їх досвітляє південь жвавий.
Побавиться дитя в одежці збрижній,
від хвиль розвалених відбігши…
Уже від прірви грім йому не змінить
розваг — крім дому, найлюбіших.
А звуглившися, паля, ніби сторож:
без галузок, стерпля в’язничність.
Млин океанів! і жорстоке жорно —
як свідок голодів чаїних.
