На холмі з високістю амвонів —
голоси гілок: як бростки.
Всі ми вдержані в кругах безмовних:
з тайни,— що весна просторить.
І не міг ні місяць прияснити,
падавши чолом на трави:
звідки флейтик? цвітністю жарини —
в силу часослова вбрались.
Де і розцвіту молочний кухоль
злито в хвилля невблаганне.
Бурею недвижною не вщухне
з блиску й росок голуб’янець.
Звергнувши безум’я в дно найглибше,
зупиняє вибух смерти:
скрізь — рука, що семибарви движе,
ніби браму в звіздний Жеврій.
Поряд помандрує моря старчик,
м’яту з синіх скринь відкрити…
Всім! ключами світла, в семикратні
добрістю — живі сторінки.
