Вино з травинок буря поколише
і, в ниті гобелен, роздрібнить.
А хижі крила вбризка голубіше,
веселки полюбивши рибні.
Одвіку птиці прип’яті при палях
промінного порядку: рвуться.
І в силі клекоту — вербену спалять,
хоч до грудей вирує скрута.
Чи вернуться кістки і чорно ляжуть
на полоскання, в іскри, власне?
А чаєчки престольні пісню справжню
піднімуть, над гріхами прясти.
Бо лембик між обвалами вже скинувсь! —
і перламутрова долоня
приносить роси: в світляну святиню,
де соняшник не прохолоне.
