На несказанності, в світлиці, видно:
як благовісницький як квітик.
Повніють гусла голубі, посидьмо! —
радіти до криниць відкритих.
Вода: мов сплески васильків найменші,
а їхню бризку заберуть —
старі піски, пошелестівши в межі
і горнучись до світла вкруг.
Чого не звіє полум’я, то — поле
в просторах серця, кров’ю клонить.
В живій зорі з морського півдня: повне
пелюсток світла близь віконниць.
Там доля подарунком сонце зірве —
з стеблинки, як горіння персня.
Не причорнити ні замками вірне:
до берега — життя хлюпнеться.
