Океан з ключами! — де замкнеться
круг від співу до ридання.
А світліє спокій: нескінченна
тихість, як вода йорданська.
Ми байдуженці: а круч горбина
стала баштою, на стежі.
І в колоссі пломенів — правдива
кара! йдуть, як навіжені.
Доля димними орлами скора:
резеду на смерть осудять.
Ми засліплені: кричить сорочка
океанові на грудях.
Він — і срібний хрестик сонця носить
вірно на шнурку блакиті.
Ми неденники! чаїний стогін,
і собор небес відкритий.
