Несамовиття війн, зірок пелюстки —
на міріяди гроз приносить.
З неволі сині клавіші відпустить,
а трудиться на пінних кроснах…
Будує: в гуркоти доткавши сяйво,
і омофор гойдає в мушлях…
моя далека! звістка воскресає,
як громовиця, мчати мусить.
І чайчина печаль не буде сивим
крізь промінь пориванням битись.
Малюнок полум’я з біжучим схилом
валів: віщує, мов любисток.
І скойка, сирота в пісках самотніх,
погаслого ридання повна,
зернинки неба позбира сьогодні —
вродити, наче зірку, спомин.
- Наступний вірш → Василь Барка – Могутність
- Попередній вірш → Василь Барка – Тихий вечір
(Оцінок ще немає)