Знов зворушливо, як зір дитячий,
озеро повторить острів:
сам! — хоч і пташин осіння вдячність
візерунок скриків скорить.
А іконописець, а небесник,
що палітри скорбі звідав:
там архангел пламенно сердечний
сповістився в круговиддях.
І слова його з огню невстежних
болів про людей невір’я —
всім присвічено в смутну блаженність
барви, що ніхто не зміря.
Ми, смішливі, брали шлях на плаху:
через міст — падкий переступ.
Там плачі архангела спадають
жаром листя в землю смертну.
