Пожуриться! огнями незабудки
непочислимо добіжить.
Байдуже сплеском,— як без тебе бути? —
вже біля скойок нечужих.
Тобі світнеться: мов рибина блисне;
і шепіт хвиль тобі приносить.
Над місяць вірить, ніжно особисте
передчуття, крилом несонне.
І що мені сказати? море сизе
душі моєї все без скарги.
Зріднитися — росинку правди візьме
світлішу, ніж лілея стратить.
Якби ти біля мене! біла радість —
і листя, мов жертовне, зблизить.
Дарохранильниця, що в сонця, красні
посвятить скорбі всіх берізок.
