Усіх зелене сонце: на доріжку —
пташинок! просить крізь дерева.
Уже від нього радість найдружнішу
відсвітять хвилі навперейми.
А заводь: при озареннях подвійних,
одягши камені, дріма.
А заводь: голуба глибинність — віти
втопила з чарами притьма.
Для тебе світоч віями легкими,
в березах острів розвидня.
Хоч і до стіп твоїх і нив килимних —
від хмари тінь, як новина.
Приплив огненну вістку відколише,
при зустрічі, в тремку прозорість.
І не затон,— душа! ніж він, ще глибше
зорю, як білий дзвін, повторить.
- Наступний вірш → Василь Барка – Течійність
- Попередній вірш → Василь Барка – Висока хвиля
(Оцінок ще немає)