Піввічности згора,— тебе не видно,
та з глибини душі корал
не дужче кров’ю в течії поблідне,
як образ: біль не покарав,
І це — на острівці, де в кросно струнить
неспокій з брижками впівкруг;
нехай! відплететься з грудей отруйність,
для тебе промінь приберу.
Просипле огнищем вода під камінь,
а наче все про тебе смуток…
Чаїна в зграйці квилить, мов«тікаймо!» —
хоч їй приплив’я ще не люте.
Як попрошу, з-за крилець доля гляне;
бо й сонце ще не сизий череп.
А море все дохлюпує, в ласкав’я,
мов зірка,— світло невичерпне.
