Виткано із блискавиці острів —
і застиг морозно: в схилі.
Тінь ялинкою твоя погостить
знов, як хуртовини стихли.
Зеленіє чисто на пустелі
в сивому огні снігів.
Чи гробницю полуденник степлить? —
крильми в розсипи наспів.
Десь від віхоли блідніте мріє
в сні обличчя без сльози…
в сні гірському! — крізь надріччя рідне
помста льодовця грозить.
Десь блідніше в біднім сні обличчя —
і від свічкового краю,
звідки крапля рветься, смутком вічна;
коси, як гвоздик, спадають.
Безграниччя віє на холодні
вії замкнуті! Все — сине.
Близько крильми арф’яними в сході
радість і гроза нарине.
