На течіях стрільчастих помалює,
що суджено, по глибині.
Пливучими птахами біле й любе —
життя! й ожинник поніжнів.
Русява хмарка проступає в ясність,
при голубих вікнинах зводів,
де проз темноти пролилися в пасмі
і діляться висвіття добрі.
З рожевістю бузковою відтоне
на морі — відблиск, ніби в лузі.
Клопіття мевок, з вітру непритомне! —
минає серед сплесків грузлих
Згремиться звал на брили в зеленизні,
руїну дзеркала розмече.
Незримо: біла зірка ласку близить
твоя — схиляючись до мене.
