Завіяли негоди й полонили
в біду кайданів олив’яну.
Як привиди німі — від скель ялини,
що натемніли проти лану.
Дощина: в погримучі грозки звідси,
блищить, від повноти зірвавшись…
Відкрапує через галузки — східці
в «морозок»; до землі назавжди.
Удосвіта ще не хлюпне колосся,
ще в снах блакиття голубине…
А вже коло берези розлилося
в жнива примарні; серпик блисне.
Ще між тополями грядки сповняє
куріння, димлячи від ночі.
А вже, де виднота на листя м’ятне,
джерела гомонять пророчі.
