Де — щастя сну? вікно читає Тору,
бо вже видніє семисвічник.
А смутно, бо ні голосу! прозору
сльозу діжди, що вжалить міцно.
Будинки ночі в скорпіони корчить
по щілинах біда без жалю.
Як крик — сам квіт, на грудях до сорочки,
мов океан огню зближають.
Та без волосся скрипок, рівно тужать
зірки сусідні над порогом.
І вся стіна плачу небесного недужа
при догоранні горя вбогих.
Ми — без зеленого дихання ниви
від правди, що на берег віє.
Мов грому хліб скривавлений! — безвинні,
серця спаси, моя надіє…
