Земля німа; але цвітиння дуже
ввижається над гибель справжню.
Бо трави в сні: собі світило дружнє
крізь сніг причарувати прагнуть.
Хоч і солоний бризк і рев жорстокий
від прірви з бурунів згрозився…
Крізь сніг: чи вдариться об кручі сокіл
грудьми, шукаючи верхів’я?
А в свіжості — рукава квіт оббризка,
з полян пробуджений до тебе.
Вже і тополя шепче: не барися! —
де море в льон високостебле.
Принесено намітку, в бубнах брану,
з огню весільного найближчу.
І свічі: стрілками лілей: відразу,
над смертю, океан пронижуть.
