Розсипано з хмарин: як від покосів
переддощових — світло тихе.
Помножилось! хоч ворон зойк приносить:
від прірви світу ненаситець.
А не зруйнується грання органне,
в незримому соборі — щедре.
Проти негоди, голубівши, стане
повніти: розпачі відверне.
На серці моря, на свічадній книжці,—
чуття: що небеса читають.
Воно, як немовля, до них найближче:
при свічах — висловити тайну.
Крилате зло кістками перетліє,
списами скрушене навіки.
А в часослові нивок — нетужливе
життя розвидниться, не зникне.
Лілея пламінь келехів прихилить —
з надхнення, проти тьми, біліти.
Спитайтеся: що діється з лихими,
крякучими серцями в світі?
