З надвечір’я — змученість вишнев’я;
ллється в схрещення віконне.
Морем змірена біда на дев’ять
голубих валів: не змовкне…
а напроти, небозвід відкривши
огністю громів збіліти:
прийде Цар — суддя навік! кровини
хрест несмертний пересвітлить.
З незахідности знамен небесних,
всім предвічне серце видно;
серед янголів, брати і сестри! —
хто за правду в поєдинок.
Мов душа на схрещення прибита,
дерево: про тебе, жде —
в тьмі молитись! вістку з верховіття
провеснить крізь кривду вдень.
І тоді, тойбічніша, ніж місяць,
але ближча і від братки:
вже посвідчиш вірно несамітна —
звідки всім навік стрічатись.
