В скрині океанній, при напастях,
з глибини зроста — видніти…
барвник дару! тлінню не розпався,
як сліди хатинок димні.
Вигранить причілки в ранній просвіт,
ніби з снів, нічна ґалена:
образ горя! брила брам острожних —
з віршів, що громам належать.
Від оранжу пил безмежно свіжий
кріпить орнімент, на крайцях:
мов устами лілія відживши,
по грозі, бо в плач каралась.
Знано хрест на древніх катедралях,
січений майстрами в вірі.
Чистий ставроліт, злотивши, зладять
струнко трударі безмірні.
Для ікони, мов з яринок, сповна,
в пензель сипчато від скиби,—
мриться: хрисоскол! що і апостол
на хітоні мав, любивши.
Осторонь з пророчого терпіння
всі пориви при незгоді —
злито в течію: як ладан! спільна,
з брижами зірок відходить.
