Борониться з моря! проз віконня,
вбризкає: мов стріхи сірі —
в зводах, де оселя василькова,
і відкрито піч просвирні.
Крівля вшита в околот сивастий —
низько: над світами пройде,
жердками спромінена! і стати
громові в гніздо голодне…
Та згрозиться: найпінкіше пір’я
здерти з бурунів напрасних.
Виснучи, глухий і дощ поширшав
на схід-небо! прясти в краплі.
Навіть і крізь крукове гордів’я,
погромаджене з грозою,—
сніп небесний сипати підвівся
біло: в течію розорну.
І напроти дужка семиясна
мовчки меви повідомить.
Хоч і подих бурі не минався —
через верби в косах довгих.
Движеться, мов сто каплиць при небі:
з крейди вибілено жеврій…
і навік відізветься, над безвість,
з голуб’ятні зліт блаженний.
