Невже довір’я крилами розбилось
огню блакитного: навіки?…
Як з ворожби біжать сліди рибинок,—
сузір’я віють морю в вікна.
А вранці правда лебедина — з сонця
співучу хусточку відгорне.
Гуртками лілій розсвіта часовня;
чи серця вже твоє негорде?
Помилиться веселка, скелі снившись:
без розквіту чуття минуче.
Мені: від персня яблуні квітніший,
твій сон! ні каменем не мучить.
Страждання моря. Бурі ниву зводять,
з гримучими ключами йдучи…
при рідній — скарби радости; колодязь,
де бджоли п’ють, від горя дужчі.
