Чи вимовиться океан, як гілка,
як чаєчка до неба в очі?
на палі вигріта, над хвилю вільна,
коли і крильця не замочить.
Чи спогляда між берегами серця
жемчужини непогасимі?
Від неба синя радість розцвітеться,
тебе ж не видно, до росинки.
А ждатиму, хоч меви плач недомний
віщує тучу з-за березок.
Квітинка при вустах тримає промінь,
блакитнячися обережно.
Обручки золото! замок горючий —
як сполох серця, що без краю…
що світло чотирьох світів сполучить,
коли в недолі зустрічаю.
