Мовчить первоцвіток, як між глухими-
тендітний дзвоник! ледь відкрився.
Не скаже чайка, чи недужа? хилить,
віднесена з вітрами, крильця.
І вже не буде, як рибина, бігти
рабиня біля: скарга з серця.
Що в сонця прядено, то, хвилі бідні —
спинитися в туман не стерплять.
Ні мрія, що любитимеш, не тоне
на темноту, де в гуслі скине —
кипуче хвилля, від перлин коштовне
і не від ночі соколине.
Без снів каміння гомоніло німо,
де ми первоцвіток минули.
Але байдужий чайка плач підніме
і небо розгорить, як вулик.
